Чи уявляєте ви собі українця без вишиваної сорочки? Так, питання – риторичне. Мабуть вислів «народитися в сорочці» з’явився саме в Україні. З одним уточненням – українці народжуються у вишиваних сорочках.
Чому саме так сталося, чому серед стількох народів та народностей саме українська сорочка є маркером України та українця, ніхто зараз сказати не може. Це вважається настільки природнім, наче – дихати.
Історія
Перші українські сорочки, як стверджують історики та археологи, були виготовлені ще за доби палеоліту. Так, під час розкопок Мізина на Чернігівщині, було знайдено браслет з бивня мамонта з протосвастичним орнаментом. Такий самий орнамент притаманний українській вишивці, яку ми зустрічаємо як на вишиванках, так і на рушниках.
До речі, такий звичний для нас шов «хрестик» виник не так давно – років сто тому, у ХІХ столітті. І це – данина моді. Одна з французьких парфумерних компаній запаковувала свої парфуми та мило у папір з гарними хрещатими візерунками. Коли цей папір (з парфумами та милом) потрапив в Україну, то майстрині вирішили додати до своїх виробів ці гарненькі хрестики. Звісно, папір не палили і не викидали, його акуратного розгладжували і ховали до креденца. А потім ці візерунки відшивали.
Оберіг
Хоча насправді існує понад 200 декоративних швів. І кожна мала україночка вміла використовувати їх. Дівчинку навчали вишивати років з п’яти. Здавалося б, для чого це вміння? Адже ще років сто тому, аби виготовити сорочку, потрібно було посіяти льон, виростити, вибрати (запам’ятайте – льон не жнуть, його – смикають або вибирають, бо інакше зруйнується волокниста структура!), вибілити, виробити, зробити з нього нитки, виткати полотно, знов вибілити і висушити на сонці. Це ж неймовірно важка праця, яку виконували тендітні жіночі руки. Але все одно українки довгими зимовими вечорами сиділи і вимережували на сорочках свої мрії та майбутню долю тих, кого любили. Тут лягала гладь, аби доля була гладкою; тут – баранячі ріжки, аби худоби було вдосталь; тут – верхоплут аби дороги були легкими; тут – козлика вишивали, аби хату свою збудувати… Вишивали мами своїм діточкам, дружини – чоловікам, дівчата – майбутнім коханим. Ну і, звісно, собі. Дівчина до видання (до заміжжя) могла мати близько сорока вишиваних сорочок.
У 2014 році волонтерки вирішили відродити традицію вишиванки-оберега і, разом з необхідними речами, відправляли нашим воїнам на війну вишиванки. Дуже вірили, що ці сорочки захистять наших хлопців від ворожої кулі. Щоправда, просили їх вбирати під бронежилетами.
Мова
Незважаючи на чисельність та багатство українських вишитих сорочок, вони і різняться між собою, і мають спільні риси. Знаючи ці маркери, можна дізнатися з якого краю України ця сорочка чи українець, який її носить.
Так, вишиванки Волинської області мають чіткі геометричні візерунки. Хоча на півдні області надають перевагу рослинним мотивам.
У Львівській області поєднують одразу кілька візерунків. На білому полотні вишивають геометричні орнаменти. А щоби елементи виділялися і здавалися об’ємними, то залишають багато повітря з чистого полотна.
На Закарпатті люблять барвисті кольори. Хоча й не цураються чорно-червоних тонів. Більше вишивали так звані кривулі, що нагадували гористу місцевість та заводи рік.
На Житомирщині у вишиванках застосовували шов занизування. А найпоширеніші мотиви – розетки, ламані лінії, восьмикутні зірки та ромби.
Чернівецька вишиванка характеризується вишитими рукавами з косими смугами. Тут застосовується техніка гладі, дрібного хрестика та крученого шва. Для оздоблення брали бісер, срібні та золоті нитки, вовну, шовк та блискітки.
На Київщині вишивали білі, червоні або чорні рослини, грона винограду, хмелю та інші візерунки.
Одеські сорочки мають пухлики з білої бавовняної тканини. Пухлик – це збирана тканина на рукаві трохи нижче плеча. Саме пухлик додає рукавам пишності та об’єму.
Вишиванки донецького регіону мають, поряд з вишивкою і мережки. Такі мережки у нас називають «ляхівкою».
Вишиванки Тернопільської області вирізняються рельєфним візерунком. Їх вишивають бавовняними нитками згущеними стібками. Особливо відомими є вишиванки з міста Борщів. За легендою, колись давно на місто напали татари і вбили всіх чоловіків з цього міста, від немовляти до столітнього. Тоді жінки постановили, що всіх наступні сім поколінь будуть використовувати у своїх вишиванках тільки чорні кольори. Відтоді борщагівські сорочки є густо вишитими саме чорними нитками.
Були окремі вишиванки на весілля для молодих, сорочки, які вбирали до церкви і в яких клали в труну. Звісно, весільні сорочки передавалися від матері до доньки і особливо шанувалися в родині. Візерунки на них були червоного кольору і віщували щастя, добробут та багато діточок.
Але в наш час українці не дотримуються такого строгого дрес-коду і вбирають ті вишиванки, які їм до вподоби. Вбирають до церкви, на свята. Діти вбирають, коли йдуть до школи. Дорослі вбирають, як йдуть до театру або на інші події.
16 травня цього року – звичайний буденний день. Ми підемо на роботу, візьмемося до своїх буденних справ. І – вберемо свої вишивані сорочки. Бо 16 травня Україна святкує День вишиванки.
