Красиві вірші про кохання


30 January, 2021
address-book-2246432_960_720.jpg (74.18 Kb)

Любов завжди надихає. І поетичні рядки про кохання поети точно писали під впливом тієї самої хімії. Надихайтесь і ви, бо ми підібрали для вас просто прекрасні вірші про кохання.

В дні, прожиті печально і просто,

все було як незайманий сніг.

Темнооким чудесним гостем

я чекала тебе з доріг.

Забарився, прийшов нескоро.

Марнувала я дні в жалю.

І в недобру для серця пору

я сказала комусь: — Люблю.

Хтось підносив мене до неба,

я вдихала його, голубе…

І не мріяла вже про тебе,

щоби цим це образить тебе.

А буває — спинюсь на місці,

простягаю руки без слів,

ніби жду чудесної вісті

з не відомих нікому країв…

Є для серця така покута –

забувати скоріше зло,

аніж те, що мусило бути

і чого в житті не було.

Ліна Костенко

Вона прийшла непрохана й неждана,

І я її зустріти не зумів.

Вона до мене випливла з туману

Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила,

І руки лагідно до мене простягла,

І так чарівно кликала й манила,

Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,

Кого остерігає з висоти...

Прийшла любов непрохана й неждана

Ну як мені за нею не піти?


Василь Симоненко


До нічного пейзажу тулився невиспаний вітер.

Між землею і небом – висячі плантації квітів…

У червоних кульбабах електроосвітлення вулиць

дві самітні тендітні душі – рука в руку – вгорнулись.

Між землею і небом ходили поет і блудниця.

Був на ньому позичений фрак, а на ній – з реп'яхами спідниця.

І такі вони бачили сни, що зірки були заздрі,

і були вони досить смішні, але й, кажуть, прекрасні. Їх невтолене так і боліло невтоленим –

у безлюдні піски повтікати б їм степом оголеним.

Але це було щастям: у ночі туманні та хмарні

заблукати у місті, де квітнуть осінні ліхтарні,

і довіку ходити удвох по висячій плантації,

де кульбаби горять і наспівані сни повертаються…


Юрій Андрухович


Знову літери сиплються зорями,

За віконцем холодна зима.

Тиха ніч щось ворожить над долями…

Як же хочеться щастя й тепла!

Вільним вітром злетіти над хмарами

І забути про біль назавжди,

Щоби долі горіли стожарами,

Щоб було тільки щастя і ми!

[p]Щоби стали хвилини ті вічними…

Як же хочеться, Боже, тепла![/p]

А натомість пеленами сніжними

Всі дороги вкриває зима…


Марта Кархут


І ти прощай! Твого ім’я

Не вимовлю ніколи я,

В лице твоє не гляну!

Бодай не знала ти повік,

Куди се я від тебе втік,

Чим гою серця рану.

Мене забудь швиденько ти,

Своїх діток люби, пести,

Будь вірна свому мужу!

І не читай моїх пісень,

І не воруш ні вніч, ні вдень

Сю тінь мою недужу.

А як де хтось мене згада,

Най тінь найменша не сіда

На вид твій, квітко зв’яла!

І не блідній, і не дрожи,

А спокійнісінько скажи:

«Ні, я його не знала!»

Тому що ніколи тебе не вирвеш,

ніколи не забереш,

тому що вся твоя свобода

складається з меж,

тому що в тебе немає

жодного вантажу,

тому що ти ніколи не слухаєш,

оскільки знаєш і так,

що я скажу,

тому що в цій мові не лишилось

жодних нормальних слів,

тому що синтаксис,

який нас рятував,

давно застарів,

тому що повіривши одного разу,

будеш вірити до кінця,

тому що мені саме тепер

не вистачає

твого імені та лиця,

я не дам тобі жити так,

як ти хотіла – мені на зло,

ніби я не зупиняв для тебе кров,

ніби нічого і не було,

я все одно спробую хоча б якось

тобі допомогти,

я все одно все зіпсую,

все одно досягну мети.

Сама подумай –

як би я відмовився від твоїх листів?

Ти ж розумієш, що я від тебе хотів.

Я хотів, щоби все було так,

як хотіла ти.

Тому доведеться далі

писати всі ці листи.

Доведеться змиритися з тим,

що все мине.

Доведеться не говорити

про важливе та головне,

доведеться боятись свободи,

триматися меж.

Щастя не оминеш.

щастя не оминеш.

Не забудьте підписатися на Наш канал:

Схожі матеріали