Більшість дорослих завжди прагнуть бути сильними, незалежними та майже ідеальними. Ми стримуємось навіть тоді, коли дуже хочеться показати якісь свої внутрішні слабкості. А якщо стримати їх не виходить, то що відчуваємо зазвичай? Правильно, сором, страх, збентеженість. Адже це такий незручний момент – визнати помилку, необережно відкритись у чомусь дуже особистому, заплакати…
Прояви слабкостей
Ми відразу починаємо перейматись, що про нас подумають ті, хто це побачив чи помітив, чи не впадемо ми у їхніх очах, чи не стане це приводом для пліток тощо. Однак у такому випадку краще трохи помінятися ролями із оточуючими. Ну хоча би пригадати випадок, коли щось подібне трапилось з іншою людиною, а свідком стали ви. Які емоції та думки вас переповнювали і як ви себе поводили? Чи став чийсь прояв слабкості для вас вирішальним у ставленні до людини? Чи було вам смішно або неприємно?
Насправді, у більшості таких ситуацій ми якраз реагуємо протилежно тому, хто цю слабкість проявив. Тобто – відчуваємо більшу приязнь. Більше того – такий вчинок виглядає для нас доволі сміливим.
Звучить, звісно, парадоксально, але факт залишається фактом – ми самі відчуваємо сором, коли ситуативно відкриваємось чужій людині. Проте, якщо діляться із нами – нам це подобається і навіть зближує із співрозмовником. До речі, науковці навіть проводили схожі дослідження на цю тему. А тому висновок один: тримати свої слабкості у собі є шкідливо для нас самих. Натомість, відкриваючись, ми маємо змогу стати ближчими із тими людьми, котрі нам небайдужі.
Хаос всередині нас
Уявіть собі, що ви дуже сильно хочете щось змінити у своєму житті. Ну от дуже-дуже. Але якщо при цьому у вас існує страх, який не дасть вам зробити й кроку до мрії, щоб раптом не виглядати десь у процесі кумедно чи безглуздо, то можете вважати, що ваші зміни приречені. Зрештою, не лише зміни, але й глибокі стосунки із людьми.
Принаймні так стверджує Рене Браун, дослідниця, яка нещодавно розпочала успішну кар’єру автора і гуру у сфері саморозкриття. Вона, власне, і виступила із розмовою про людські слабкості.
Ця тема викликала неабиякий резонанс. Читачі та слухачі Рене Браун відреагували дуже позитивно. Отже, тут також спрацювало правило, про яке ми писали вище. Ми готові гарно реагувати на правду від інших людей, але почуваємось жахливо, коли опиняємось на такому ж місці і ця правда виходить від нас.
Власне, Рене Браун написала про це книгу «Сміливість, як вона є», де і описала ці почуття.
За тему взялися і німецькі дослідники. Їм вдалось навіть провести не один експеримент із добровольцями, які самі розповідали про свої слабкості або ж слухали про них.
Таким чином з’ясували, що учасники експерименту свої вразливі місця сприймають надто негативно, тоді як такі ж у інших людей – цілком адекватно та позитивно або, як мінімум, близько до того.
Один із експериментів провели у караоке, при цьому учасникам створювали багато кумедних ситуацій. Відтак люди почувались жахливо, коли це відбувалось із ними. Коли ж спостерігали за кимось – реагували спокійно і навіть відчували гордість за інших.
Вразливість як перевага
Насправді у психології дуже серйозно вивчають питання людських слабкостей і всього, що з ними пов’язано. Адже між тим, як ми відчуваємо їх самі і як сприймаємо від оточуючих – величезна різниця.
Тим часом методом різноманітних досліджень вчені довели, що ті люди, котрі не соромляться своїх недоліків і можуть відкрито про них говорити, більш здатні до лідерства. Вони креативні і таки-так – часто виглядають розумнішими. Чим не перевага? Отже, якщо резюмувати, то чим більше людина показує світові свою справжність, свою особливість та свої слабкості, тим успішнішою вона стає. Більше того, це навіть впливає на наше фізичне здоров’я.
Страх здатись смішним чи слабким – безглуздий, він не має жодного обґрунтування і часто є лише надуманими нами ж самими. Тож чи варто нести зі собою таку складну ношу, якщо простіше і корисніше її викинути? Люди не настільки злі, як нам здається, а значно прихильніші і позитивніші.
